Набита
вчорашніми абітурієнтами аудиторія гудить, немов вулик. В приміщення входить
викладачка, всі затихають, шуршать зошитами, дістають ручки. Почалось таїнство
науки – перша в моєму житті лекція…
“І
що це, було!?”, – запитав себе я через півтори години. Весь цей час
лекторка монотонно начитувала якусь пургу з підручника. Наступні чотири роки
“освіти” мало чим відрізнялись. Добре, що з третього курсу я бував в
університеті тільки на модулях і сесіях.
Викидати
чотири роки життя на цю примару – безглуздо:
1)
Навчальні програми університетів пристосовані для економіки знань, а не
економіки мислення
90%
“навчання” в ВУЗах зводиться до запам’ятовування. Терміни, дати, теореми,
концепції… Все це класно і потрібно. Було. В дев’яностих і раніше. Тоді
вартість інформації була в сотні разів вища – її важче було здобути. Зазвичай,
тільки в університетах. Значну частку ціни праці спеціаліста складала саме
інформація в його голові.
Інтернет
змінив все. Сьогодні цінність створює вміння мислити, а не запам’ятовувати.
Людина отримує танкери інформації просто тицьнувши по смартфону. Вартість
інформації наближається до нуля, а вміння її фільтрувати, обробляти та
створювати нове є основною цінністю спеціаліста.
Для ознайомлення з матеріалом повністю, завантажуємо його.
Завантажити матеріал
Немає коментарів:
Дописати коментар