Критика української системи освіти та шляхи виходу з неї на прикладі ІТ професій

Набита вчорашніми абітурієнтами аудиторія гудить, немов вулик. В приміщення входить викладачка, всі затихають, шуршать зошитами, дістають ручки. Почалось таїнство науки – перша в моєму житті лекція…

 “І що це, було!?”, – запитав себе я через півтори години. Весь цей час лекторка монотонно начитувала якусь пургу з підручника. Наступні чотири роки “освіти” мало чим відрізнялись. Добре, що з третього курсу я бував в університеті тільки на модулях і сесіях.

Викидати чотири роки життя на цю примару – безглуздо:

1) Навчальні програми університетів пристосовані для економіки знань, а не економіки мислення

90% “навчання” в ВУЗах зводиться до запам’ятовування. Терміни, дати, теореми, концепції… Все це класно і потрібно. Було. В дев’яностих і раніше. Тоді вартість інформації була в сотні разів вища – її важче було здобути. Зазвичай, тільки в університетах. Значну частку ціни праці спеціаліста складала саме інформація в його голові.

Інтернет змінив все. Сьогодні цінність створює вміння мислити, а не запам’ятовувати. Людина отримує танкери інформації просто тицьнувши по смартфону. Вартість інформації наближається до нуля, а вміння її фільтрувати, обробляти та створювати нове є основною цінністю спеціаліста.

Для ознайомлення з матеріалом повністю, завантажуємо його.

Завантажити матеріал